«Добривна проблема» для невеликих сімейних, фермерських, особистих господарств є не менш актуальною, ніж для великотоварних виробників сільськогосподарської продукції.

Старожилам, які здебільшого залишилися в селах, вже не під силу утримувати корівку або кабанчика. Відтак, залишившись без основних джерел органічних добрив, селяни змирилися з падінням урожайності на своїх ділянках. До мінеральної ж «альтернативи» у невеликих, як правило, сімейних господарствах ставляться з недовірою. Бо ж самим доводиться їсти продукти з власного городу, рідних і близьких годувати. Покупці, що йдуть на ринок «по домашнє», теж навчені не кидатися на чепурненькі, немов з картинки, плоди та овочі. У людей логічно виникає запитання: чи можна їсти те яблуко чи капусту, що черви обминають?

Але ж земля виснажується, потребуючи щороку як мінімум 300 кг гною на сотку. Від цього й залежить наявність родючого гумусу в ґрунті. Особливо вибагливі до цієї природної біологічної суміші картопля, буряки, морква та інші представники городнього царства.  

Що ж робити, якщо рогату годувальницю життя змусило «під ніж» пустити? Та й важкувато возами тягати-розкидати по городу тонни гною.

Та вихід є. Органічне добриво, що рівноцінне гною, можна... виростити. Таку поживу називають сидератами, або «зеленими добривами». 

- Сидератну технологію вигідно застосовувати на невеликих ділянках, скажімо, в сімейному присадибному господарстві? – питаємо в Олександра Демидова, директора Департаменту ринків рослинництва Міністерства аграрної політики України.

- Вигідно, зручно й потрібно. Погодьтеся, що на городах, як правило, панує монокультура або сівозміна з короткою ротацією, що негативно позначається на санітарному стані ґрунту. Цебто з року в рік зростає кількість шкідників та показники захворюваності.

- Яким способом вносити «зелені добрива»?

- Помиляєтеся. Сидерати не вносять, а засівають. І краще одразу ж після збирання будь-якої овочевої культури. Для цього треба негайно зібрати пожнивні рештки, заорати чи перекопати ґрунт і посіяти сидеральну культуру. Найкраще в цих умовах висівати редьку олійну (при ранньому збиранні основної культури) або озиме жито чи озимий ріпак, які можна висівати до середини осені. Ці культури є найкращими фітосанітарами і можуть замінити застосування гною. Крім того, сидерація знижує засміченість городів і земельних ділянок бур'янами, зменшує ураження бульб картоплі паршею, захворюваність зернових на кореневу гниль.

- Чув від науковців, що сидератів навіть колорадський жук боїться. Це в теорії чи вже на практиці? 

- Все реально. Наприклад, якщо посіяти люпин багаторічний, алкалоїди якого є токсичними для колорадського жука, шкідник полишить люпинове поле. Цю культуру якнайкраще засівати в суміші з такими сидератами як біла редька чи жито. У жовтні ґрунт разом із сидератами раджу переорати або перекопати. Навесні ж на цій ділянці можете знову посадити картоплю. І майже до початку літа наступного року колоради вас не діставатимуть. А потім їх буде вдвічі менше, ніж на інших полях. Ось так, і на хімії зекономите, й дорогоцінного гумусу додасться. 

- Кажуть, що сидерати навіть від ерозії ґрунти захищають. Це так?

 - Правильно. З точки зору охорони ґрунтів - посіви сидератів є чи не найголовнішим заходом поліпшення фізичних властивостей землі. Добре розвинене коріння сидеральних культур сприяє механічному розпушуванню ґрунтів, протидіє їх переущільненню технікою, зокрема колісними машинами і знаряддям, поліпшуючи при цьому водний, повітряний і тепловий режими. Сидерати також є гарним заслоном у зменшенні шкідливої дії вітрової і водної ерозій, бо попереджають видування і вимивання поверхневого шару ґрунту, прикриваючи його від вітру і сили дощових потоків. За дією на розвиток і врожайність сільськогосподарських культур сидерати наближаються до підстилкового гною в дозі 20-30 т/га. І витрати на «зелену» технологію у 2-4 рази нижчі, ніж на удобрення звичайним гноєм. З кожної тонни зеленої маси утворюється 30 кг гумусу, тобто близько 600-800 кг на гектар. Додатково за рахунок органічних залишків у ґрунті утворюється ще 450 кг гумусу. Відтак зелені добрива сприяють накопиченню гумусу в обсягах 1050-1350 кг на гектар.

- А за якими ознаками треба вибирати ту чи іншу сидеральну культуру?

- Залежно від біологічних особливостей рослин, зокрема відношення його до рівня ґрунтової родючості з урахуванням вмісту у ґрунті гумусу, елементів живлення та показника кислотності.

Злакові культури - озиме жито та його різновиди (зеленоукісне, багаторічне), овес, райграс - переносять надлишкову кислотність ґрунту і невисокий вміст у ньому поживних речовин, добре реагують на додаткове внесення азоту.

Бобові, на відміну від злаків, краще ростуть на більш родючих ґрунтах (за винятком однорічних люпинів), не потребують додаткового внесення азоту, але погано переносять забур'яненість земель і не можуть за короткий період вегетації наростити значну біомасу.

Що ж, може вже зараз слід замислитися над способом підвищення родючості вашої землі? Адже ви на своїх городах вже починаєте збирати ті чи інші овочі. Та подбавши вчасно про власну земельку, ви невдовзі відчуєте: вона обов’язково віддячить. Гарним врожаєм. 

Спілкувався Володимир МАЙСТРЕНКО