Голова Аграрного союзу України Геннадій Новіков переконаний, що об’єднуючись в кооперативні структури, агровиробники зможуть подолати будь-які змови та негаразди.

Аграрії йому вірять, адже знають, що у Геннадія Володимировича за плечима чималий досвід успішного керівництва великим сільськогосподарським підприємством, є знання ситуації і чітке бачення шляху розвитку агропромислового комплексу.

- Геннадію Володимировичу, наразі багато говориться про роль держави у розвитку агропромислового комплексу, про рівень і механізми підтримки сільгоспвиробників. Чи маєте ви бачення, якими в ідеалі мають бути стосунки між державою і аграріями?

- Ми реально дивимося на речі і розуміємо, наскільки наша країна фінансово ослаблена і що значної фінансової допомоги аграріям вона не в змозі надати. Та водночас розуміємо, що треба щось намагатися робити. Аграрний союз і всі його учасники чітко усвідомлюють: перш ніж просити в держави допомоги, підтримки потрібно насамперед зробити деякі кроки самостійно.

Першими нашими діями можна вважати домовленість Аграрного союзу з Асоціацією (АСУ) фермерів та приватних землевласників України про те, що на сільськогосподарському ринку, зокрема зерновому, разом створюємо кооперативні структури. Ще торік у вересні на Раді АСУ було прийняте рішення про створення Асоціації зернових кооперативів. Сьогодні в ряді областей вони вже створені і функціонують. Нині ми спільно з Інститутом аграрної економіки НААНУ прописуємо внутрішні обов’язки членства, вибудовуємо цілісну систему, яка повинна працювати на сільгоспвиробників.

- Якщо ми говоримо про зернові кооперативи, то яким чином вони здатні допомогти аграріям? Яка їх роль?

- На кожній із ланок логістичного ланцюга елеватор - транспорт - порт - внутрішні перевезення є додана вартість. Ця вартість розподіляється між учасниками ринку не завжди справедливо. Кооператив – це коли виробник зерна створює власний логістичний ланцюг, який працює безприбутково на собівартість продукту. Якби у товаровиробників була власна кооперативна логістика на кожному з етапів ланцюга поле - порт, ми могли би встановлювати об’єктивну ціну і ніхто би не наживався на тому, що товаровиробник не має доступу до ринків.

Крім того, кооперативні структури мають низку переваг. Наприклад, через кооперативи ми плануємо закуповувати добрива, паливо, техніку. На мою думку, це правильний шлях і до того ж економний для сільгоспвиробників. Наведу такі дані: окремі постачальники техніки за умови придбання 10 тракторів вартістю 600 тис. грн. кожен дають знижку у розмірі 70 тис. грн. на кожен трактор. Інший факт: тендер компаній-постачальників засобів захисту рослин. Компанії надіслали свої пропозиції і виявилось, що одна з них готова надати знижку 40% за умови, якщо її продукції буде придбано на певну суму. Така ж ситуація і з паливно-мастильними матеріалами - ціна на великий об’єм буде як мінімум на 20% нижчою за ринкову. Тож селянам варто об’єднуватися, подавати заяви, а кооперативи закуповуватимуть ресурси зі значними знижками.

Кооперативи дозволять економічно вижити невеликим господарствам, а ті, в свою чергу, вирішуватимуть соціальні проблеми на селі. Та при цьому, безсумнівно, повинні бути якісь компенсатори.

- Великі надії на позитивний вплив на ситуацію на агроринку товаровиробники пов’язують із діяльністю держпідприємства «Державна продовольча зернова корпорація України»...

- Нам вдалося запровадити в аграрному секторі державно-приватне партнерство. 11 січня підписано Меморандум про співробітництво між Аграрним союзом України і Державною продовольчо-зерновою корпорацією України. Тож, сподіваємося, незабаром вдасться прибрати посередників з ринку зерна. Якщо сільгоспвиробники об’єднаються в кооперативи, то посередницькі структури стануть їм не потрібні. Кооперативи і вироблятимуть, і самостійно реалізовуватимуть свою продукцію.

Позитивним є те, що, на відміну від державних операторів, зернова корпорація планує вже у першому кварталі розпочати форвардні закупівлі зерна майбутнього урожаю. Уклавши відповідні угоди, товаровиробники отримають кошти, конче потрібні їм для придбання ресурсів й проведення весняно-польових робіт.

До того ж треба завважити, що у державного трейдера найбільша і найпотужніша логістика в країні, яка теж зможе працювати для зернових кооперативів. Для початку ми домовилися, що Державна продовольчо-зернова корпорація будуватиме елеватори на умовах державно-приватного партнерства. Такий проект проводитиметься в областях, де немає державних елеваторів: у Київській, Запорізькій і Вінницькій областях. Коли зерносховища будуть зведені, їх частина буде акціонуватися за участі товаровиробників. Це їх згуртує навколо елеваторів і водночас як акціонери об’єднання вони зможуть формувати ціни на послуги цих структур. Тобто держава разом із сільгоспвиробниками будує спільну інфраструктуру.

Цей проект покаже: чи зможе в майбутньому держава акціонувати вже наявні елеватори. Ми не просимо їх віддати чи подарувати кооперативам. Аграрії повинні їх викупити у держави, але на першій стадії проекту їм потрібне найбільше сприяння: компенсація кредитних ставок, лізінгові інструменти для побудови портів та елеваторів. Держава не втратить на цьому, а тільки виграє. Ми маємо право розраховувати на таку допомогу і підтримку.

- Геннадію Володимировичу, а яке, на Вашу думку, найважливіше надбання в системі реалізації зерна було здійснене з подачі Аграрного союзу?

- Певний час ринок зерна в Україні був завмерлим. Місяць тому АСУ спільно з Державною продовольчо-зерновою корпорацією вийшли на ринок і підняли ціни на продовольчу пшеницю за рахунок існуючих у державної компанії контрактів та міжнародних угод. Змогли домовитись, щоб ціна на продовольчу пшеницю піднялась на 200 гривень і озвучили її для сільгоспвиробника. Деякі цим скористалися і продали зерно за вищою ціною.

До речі, механізм формування ціни на зерно наразі прописується. В її основу буде закладена діюча ціна на міжнародній біржі за мінусом фрахти судна й інших витрат. Хочу наголосити, що вперше в Україні прописується, а не декларується формула формування ціни. Ось саме це я й вважаю найбільшим надбанням.

- Сьогодні критична ситуація в молочному тваринництві. В чому Ви вбачаєте головну проблему у цій галузі?

- Почнемо з того, що два місяці через невизначеність не працювали дотаційні державні програми. Так не можна було робити і схему дотацій потрібно було приймати заздалегідь. На мою думку, найперше потрібно визначитись: яким молочне скотарство повинно бути в Україні. Нам потрібні високотоварні ферми чи ферми середніх розмірів? А може, нас задовольнять селянські господарства? Потрібно знайти той єдиний правильний шлях, який буде розвивати галузь. Треба приймати такі рішення, зокрема у молочному скотарстві, щоб вони діяли щонайменше 10 років і чітко виписати правила. З питання розвитку молочного тваринництва працюватиме робоча група у складі науковців, сільгоспвиробників, фермерів, громадських організацій. Спільними зусиллями, гадаю, будуть прийняті правильні рішення.