Наприкінці року прийнято підбивати деякі підсумки, аналізувати те, що вдалося і що не вдалося зробити. Про деякі аспекти фінансування роботи АПК у 2009 році - наша розмова з першим заступником міністра аграрної політики України Юрієм Лузаном. 

    - Юрію Яковичу, цього року держава дещо змінила структуру фінансової підтримки АПК. Як це відбилося на роботі аграрного сектора?
    - Дійсно, через фінансову кризу було створено Стабілізаційний фонд, аби можна було оперативніше вирішувати питання бюджетної підтримки, в т.ч. й агросектора, при цьому збільшено обсяги і Спецфонду. Та, на жаль, в цілому підтримка АПК трохи скоротилася, випали 7 державних програм, які раніше фінансувалися з Держбюджету: підтримка сільгосппідприємств, які працюють у складних кліматичних умовах; часткове здешевлення вартості сільгосптехніки; деякі програми з підтримки виробництва продукції рослинництва і тваринництва. По інших же просто скоротили фінансування. 
    Втім, Уряд не залишив поза увагою АПК. Навпаки, в умовах фінансової кризи, не дивлячись на загальнодержавні проблеми, у законодавчому порядку вирішено продовжити режим пільгового оподаткування сільгоспвиробників, збільшено обсяги фінансування і вдосконалено механізми роботи Аграрного фонду, вдосконалено механізми держпідтримки найважливіших інвестиційних проектів в АПК і багато іншого. 
    Важливим і новим напрямком державної бюджетної підтримки є розвиток обслуговуючої сільськогосподарської кооперації. Це не тільки пряма фінансова підтримка, а й прийняття цілої низки нормативних актів, удосконалення законодавства. 

    Здійснюються важливі державні інвестиційні програми зміцнення і розвитку елеваторного господарства, впроваджуються великі інвестпроекти у тваринництві, переглядається державна політика у технічному переозброєнні сільського господарства, вдосконалюється система контролю за якістю аграрної продукції і багато іншого. Це перспективні питання, і віддачу від них ми незабаром уже побачимо.
    Для Уряду ці та інші питання АПК нині є стратегічним пріоритетом. Тому не випадково аграрний сектор і в цих складних фінансових умовах зберіг позитивну динаміку свого розвитку, збільшує платежі до держбюджету, нарощує експортний потенціал, а головне - забезпечує продовольчу безпеку нашої країни. 
    До того ж, хочу особливо підкреслити: державна підтримка - не визначальне джерело фінансування сільського господарства. Головнішою є ціна на сільгосппродукцію. Якщо вона висока і гарантує рентабельність, відтворення, то це найважливіше в ринковій економіці. Держава повинна підтримувати ті больові точки пріоритетних напрямків, які без цієї підтримки не зможуть розвиватися. Ось у такому напрямку і вдосконалюється нині аграрна політика держави. 

    - Можете зробити прогнози врожаю на 2010 рік? 
    - Ми повністю засіяли озимими зерновими прогнозовані площі, навіть більше ніж торік, і за нашими прогнозами, зможемо зібрати зерна не менше, ніж цього року. Я дивлюся з оптимізмом у 2010 рік у плані стабільного виробництва не тільки зерна, а й інших видів агропродукції. Адже наші аграрії впевнено зайняли свою нішу на світовому ринку, експортуючи майже 20-25 млн. т зерна щорічно. Ми створили необхідну транспортну, портову і елеваторну інфраструктури для вирішення цього завдання. Не знижуємо темпи експорту соняшникової олії, ріпаку, з яких Україна теж зайняла лідируючі позиції на світовому ринку. А завдяки експорту ринок активно насичується валютними ресурсами та оборотними коштами для вирішення завдань вже наступного року.

    - Експертів непокоять досить невтішні прогнози виробництва молока, зменшення виробництва свинини, яловичини. То наскільки, з Вашої точки зору, ефективною є існуюча система держпідтримки? Чи збирається Мінагрополітики щось змінювати в ній?
    - Погоджуюсь, нині тваринницька галузь - найбільш проблемна в аграрному секторі. Є цілий комплекс питань і проблем, які накопичилися: скорочення поголів'я, цінові диспропорції, розвиток селекції, наукове супроводження розвитку галузі та інше. Та найголовніша причина - низька купівельна спроможність нашого населення. На жаль, про це всі мовчать. А саме вона обмежує місткість внутрішнього ринку продукції тваринництва як найдорожчої частини в структурі харчування українців. 
    Для сільського господарства сьогодні не є особливою проблемою виробити необхідну кількість молока і м'яса, але якщо немає попиту, значить немає і збуту. А отже, немає інтересу у виробників. Приміром, товарність виробленого молока в Україні становить лише 40-50%. При існуючому дефіциті споживання відповідно до фізіологічних норм харчування, накопичення м'ясних ресурсів випереджає його реалізацію, особливо в м'ясному скотарстві та свинарстві. На складах накопичуються великі обсяги сиру і масла, згущеного та сухого молока тощо. Тож сьогодні, при недостатньому споживанні м'ясо-молочної продукції на внутрішньому ринку, вітчизняні виробники з великими зусиллями прориваються на ринок Росії та інших країн. 
    Нині ціни на тваринницьку продукцію, в т.ч. і через високу собівартість її виробництва, практично досягають європейського рівня. Це природньо, бо і ресурси, які використовують товаровиробники, мають європейський рівень цін (паливо, газ, техніка, добрива, засоби захисту рослин, насіння і т.д.). При цьому внутрішнє споживання цієї продукції не збільшується. Зовнішні ринки з багатьох причин для української тваринницької продукції теж практично закриті. Тобто обмеження ємності внутрішнього ринку внаслідок низької купівельної спроможності населення, за великим рахунком, нині стало основним стримуючим фактором розвитку галузі тваринництва в країні. Адже покупець за високою ціною в ринкових умовах є основним інвестором будь-якої галузі. Є, звичайно, й інші проблеми, та сільгоспвиробники знають і вміють їх вирішувати. 
    Зрозуміло, у ситуації високої ціни, високої собівартості та низької купівельної спроможності населення необхідно надавати дотації не лише агровиробникам, а й покупцям. Наприклад, у США ще в період "Великої депресії" (30-ті роки минулого століття) був заснований фонд у розмірі 50 млрд. доларів США для підтримки бідних верств населення в їх продовольчому забезпеченні. Цей фонд працює і нині. Підкреслю: це в найрозвиненішій і найбагатшій країні світу! При цьому гарантована закупівля у сільгоспвиробників їхньої продукції і стала однією з головних форм державної підтримки.

    - Щось подібне міністерство намагалося запропонувати? 
    - Звичайно, ми пропонували багато варіантів. Скажімо, коли розроблялася Державна програма розвитку сільського господарства та сільських територій на період до 2015 року, ми пропонували створити аналогічний фонд. З огляду на те, що немає у держави реальних джерел його формування, запропонували, щоб усі господарські суб'єкти всіх галузей економіки країни направляли в цей фонд 1% від річного обороту, навіть 0,5% - це було би більше 15 млрд. гривень. Та нас не підтримали. Хоча в ЄС і деяких інших країнах є аналогічні фонди або механізми.

   - І Мінагрополітики відмовилося від ідеї створення такого фонду?
   - Ні. Сьогодні ми розробляємо нову Державну програму підтримки розвитку тваринництва і знову пропонуємо такий механізм. Але поки що, на жаль, підтримки і розуміння ми не відчуваємо.
    Звичайно, є чимало дієвих механізмів підтримки розвитку тваринництва, які застосовуються в інших країнах. У тому ж Європейському Союзі. Ми вивчаємо їхній досвід. Хоча маємо власні хороші програми підтримки, наприклад, вирощування маточного поголів'я корів м'ясного і молочного напрямку, селекції у тваринництві, підтримки виробників м'яса тощо. Втім, обсяги грошей, які виділяються на ці програми з держбюджету, недостатні для реальної підтримки виробника. Щоправда, варто враховувати і стан держбюджету, і виконання соціальних питань, і вирішення інших проблем. Все це непросто у складних умовах фінансової кризи. Та ми не втрачаємо надії на підтримку, якої потребуємо.