Ще з дитинства пам'ятаю, як, гостюючи на літніх канікулах у бабусі на Вінниччині, ходили на ставки місцевого рибгоспу порибалити. А коли приходив час спускати воду зі ставків, то - не повірите - рибу можна було ловити просто руками. Тепер, звісно, все змінилося, і не лишень в селі Верхівка, а й в усій рибній галузі.

Подекуди колишні рибгоспи стали приватними, там гарно господарюють, розводять рибу, але часто місцевим селянам на територію заходити зась. І не тільки рибалити не можна, бо, зрозуміло, то ж приватна власність, а й купатися в ставку не дозволяють.

В деяких селах ставками багато років навпаки ніхто не займався, тож вони замулилися і тепер схожі більше на болота, ніж на водойми. А ще зустрічаються «рибні» фермери, які взяли в оренду ставки, зарибнили їх і потроху розводять рибу: хто для того, аби влаштовувати платну риболовлю, а хто - щоб реалізовувати рибу на місцевих базарах. Тобто галузь, яка раніше працювала як єдиний злагоджений механізм, зараз розділилася на декілька частин, які важко контролювати в плані якості та кількості виловленої риби, появи різних інвазійних хвороб та дослідження іхтіопатології.

Ви лишень уявіть, що загальний фонд внутрішніх водойм, придатних для ведення рибного господарства в Україні, становить близько 1,5 млн. га, в тім числі: понад 900 тис. га - різного типу водосховищ, до 400 тис. га лиманів і озер, близько 70 тис. га ставів спеціалізованих рибних господарств та понад 100 тис. га ставів іншх агропідприємств. Водночас, за словами в.о. академіка-секретаря Відділення ветеринарної медицини та зоотехнії НААН, доктора с.-г. наук Остапа Жукорського, ефективність використання наявного фонду внутрішніх водойм для потреб розвитку рибного господарства є недостатньою і забезпечує менше 30% потенційних можливостей виробництва прісноводної риби. Хоча науковці з Національної аграрної академії наук налаштовані оптимістично. Зокрема, в єдиному в Україні Інституті рибного господарства зазначають, що рибна галузь тільки-но починає розвиватися, проводяться дослідження, робляться відкриття. Якщо в Польщі функціонує три інститути, що займаються рибництвом, а в Ірані – 13 (!), то в Україні цей інститут лише один і має вирішувати всі питання рибної галузі, починаючи від розширення рибного кошика для споживача і закінчуючи відновленням і збереженням зникаючих видів риби та науковими розробками.

До речі, за останні роки Інститут рибного господарства НААН, завдяки керівнику Ігорю Грициняку, з другорядної наукової установи перетворився на провідну. Тут створено чотири сучасних лабораторії біотехнологічного спрямування. Генетичні та цитогенетичні дослідження проводяться на найсучаснішому обладнанні, є єдиний в Україні кріобанк по збереженню генетичних ресурсів, що дає можливість у подальшому займатися відновленням зникаючих видів риб. Тобто є багато напрацювань, та є ще й дуже багато роботи та невирішених питань.

«Безконтрольне завезення риби та зарибнення, відсутність карантинів у водоймах, де були певні хвороби риб, призвело до розбалансування виробництва риби і занепаду галузі, - каже директор Інституту рибного господарства НААН, доктор с.-г. наук, член-кореспондент НААН Ігор Грициняк. - Дійшло до того, що обласні ветуправління перестали контролювати епізоотію і пустили роботу рибних господарств на самоплив. Тому сьогодні маємо замість 80-120 тис. т виловленої риби за офіційною статистикою лише 40 тис. тонн. Хоча я вважаю цю цифру заниженою, бо аж ніяк не врахована риба з невеличких господарств (фермерських, зокрема), які не звітують про свою діяльність».

Для наведення порядку в рибництві минулого року Інститут рибного господарства НААН разом із Державним агентством рибного господарства України створили Закон «Про аквакультуру». «В цьому документі передбачено, що будуть створені рибні регіональні структури, в яких фермери чи підприємці, які займаються рибництвом, зможуть безкоштовно реєструватися та отримати безкоштовну ліцензію, - зазначає Ігор Іванович. - Це робиться насамперед для того, щоб можна було контролювати кількість вирощеної і виловленої риби, а також здійснювати ветеринарний контроль, бо по-іншому епізоотію не можна внормувати у водних господарствах. Правила гри в рибництві мають бути спільними для всіх».

І найважливіше для фермерів - за новим законом не передбачено ніякого додаткового оподаткування окрім фіксованого сільськогосподарського податку.

Тож, щоб Україна була з рибою, фермери не мали втрат, а українці споживали тільки якісну рибу, мабуть, все таки потрібно грати за одними правилами, і всім рибникам спільно працювати на розвиток такої потрібної споживачам галузі.

ЛЮДМИЛА ЛЕБІДЬ