Господарство села Писарівка, що на Вінниччині, отримує від кожної з 560 корів по 8 тисяч кілограмів молока в рік. 

Що в корови на язиці...

Вочевидь, минув той період, коли корів як ліквідний товар заставляли під банківські кредити або продавали для погашення боргів. Одначе і тепер ставлення до молочного скотарства в аграріїв різне. Частина інвесторів, що прийшла на місце збанкрутілих господарств, не хоче або вельми в’яло займається відродженням галузі. Вони запевняють, що від неї зиску мало, а клопоту багато. Власне, у Писарівці, яка здавна вважається молочним селом, теж могло не стати ферми. Через її збитковість.

На зламі другого тисячоліття тут від корови отримували молока, мов від кози, а корми купували у сусідніх господарствах. Інвестор поставив вимогу ліквідувати худобу. Але селяни і новий керівник господарства Віталій Віт категорично не погодилися. Зрештою, інвестор прислухався до пропозиції селян: погасив борги і отримав змогу брати банківські кредити, а, отже, розвиватися. Останні два роки господарство живе власним коштом. А гроші для поточних витрат і створення перспективи бере з тваринництва.

- Щоденні надої, а це 12 тонн молока, відправляємо на переробне підприємство охолодженими, вище базисної жирності. Все йде на виготовлення дитячого харчування. Звідси і гроші, - пояснив В. Віт.

Господарство має в обробітку майже 3 тис. га ріллі. Площа невелика, та завдяки рослинництву корови забезпечені комбікормами. Останні, до речі, виготовляють прямо на фермі за сучасною аргентинською технологією. Їх основою є зерно кукурудзи, яке подрібнюють, змішують з консервантами і зберігають у поліетиленових мішках. Ефективність нововведення вражаюча. По-перше, зерно не треба сушити, по-друге, мішки-зерносховища, завдовжки 60 метрів, не потребують складського приміщення і зберігаються цілий рік на майданчику просто неба.

Місцеві спеціалісти переконують: фуражне зерно вигідніше використовувати для годівлі тварин, ніж продавати у натуральному вигляді. Крім того, кормові культури не виснажують землю, як, наприклад, соняшник. А з ферми на поля надходять органічні добрива, що покращують структуру ґрунту.

Підтвердження істини

Кожному зоотехніку відомі усі складові високої продуктивності молочного скотарства. Разом з тим книжна наука спрацьовує більш ефективно, якщо її застосовувати нешаблонно. Наприклад, сюди не везуть з-за кордону корів-рекордсменок або нетелів, як дехто це робить. Імпортована худоба коштує дуже дорого, проте надзвичайно важко акліматизується. Дійне стадо в господарстві поліпшують високопродуктивними канадськими та американськими сім’ями голштинської породи. Саме таким чином СТОВ „Писарівка” вийшло на високий рівень розвитку молочного скотарства. Торік підприємству надано статус племінного заводу.

Статус племзаводу – це визнання, а ще – змога додатково заробити на торгівлі худобою. Але наразі господарство не продає ні малих телят, ні нетелів, бо саме збільшує поголів’я. За розрахунками місцевих спеціалістів, за наявної в обробітку площі оптимально утримувати 800 корів. Для цього також реконструюють старі фермські приміщення.

-- Ми б раді збудувати сучасний тваринницький комплекс з доїльним залом, - ділиться думками-планами керівник, -- але нинішню кредитну ставку не потягнемо. От якби кредит можна було взяти під 10%!

Досвід цього господарства, що в Ямпільському районі на Вінниччині, красномовно засвідчує століттями перевірену істину: рослинницька і тваринницька галузі мають доповнювати одна одну. За розвитку обох позбудемося залежності від імпортованого м’яса і молокопродуктів. Власне, переваг багато, зокрема, і така: на писарівській фермі, де утримується 1300 голів великої рогатої худоби, працює майже сто селян.