Напевно, немає жодної людини, яка б наважилася заперечувати користь яблук для організму. Ми купуємо запашні плоди, намагаючись вибрати красиві, стиглі, натуральні яблука, бажано з вітчизняних садів. А де вони, ці колись знамениті українські сади? Чи не всі викорчувані з метою засіяти землю, що звільнилася, соняшником або ріпаком?

Експерти стверджують, що за останні сім років продуктивність яблуневих садів в Україні практично подвоїлася. Більш висока врожайність є головною причиною щорічного зростання внутрішнього виробництва яблук у країні. У той же час площі під яблуневими садами поступово скорочуються, що головним чином відбувається за рахунок викорчування старих малопродуктивних садів. В цілому валовий збір яблук в Україні за сім років зріс на 37%, тоді як площі під яблуневими садами скоротилися майже на 15%. Останнім часом українські садівники вкладали великі інвестиції в яблучний бізнес. В результаті на сьогоднішній день професійні господарства вже домагаються врожайності в 35-40 ц/га. При цьому експерти вважають, що потенціал українських садів, як мінімум, у півтора рази вищий.

У Новомиргородському районі Кіровоградщини є село Прищепівка. Сільгосппідприємство, що працює тут, має таку ж назву. Очолює господарство Іван Гладишко. Обробляє землю і доглядає за садом. Під опікою Івана Дмитровича 32 га яблуневого саду.

Колись сад був колгоспним, потім належав Капітанівському цукровому заводу. Іван Дмитрович працював керуючим, потім, коли зрозумів, що зможе керувати самостійною структурою, став на чолі власного господарства. Крім землі, узяв в оренду сад.

«Я по життю садівник. А за фахом агроном, - розповідає Іван Дмитрович. - Дерева дуже люблю. Я їх стільки посадив за все життя, напевно, близько десяти гектарів: яблуні, груші, сливи. Земля повинна давати плоди. Тому я не зміг залишатися байдужим, дивлячись на наш сад».

Безумовно, дерева потребують догляду. Довелося оздоровлювати сад – чистити, викорчовувати старі дерева, підгодовувати, боротися зі шкідниками. Близько 2 га площі засадили молодими яблуньками. Для того, щоб плодоносили, потрібні праця і кошти, впевнений Іван Дмитрович. Якщо праці тут не бояться і працюють із задоволенням, то коштів не завжди вистачає.

Є ще одна проблема – збут. У Кіровоградській області нікуди збувати врожай. У Новомиргороді консервний завод є, але яблука не приймають. А колись тут навіть робили вино «Золота осінь», ну і соки, природно. У цьому році прищепівський сад дав 170 т яблук. Практично весь урожай був відвезений на консервні заводи Вінниці, Одеси, Харкова, Миколаєва. Трохи продали на ринку в обласному центрі. Є в господарстві невелике сховище, але зберіганню піддаються пізні сорти, а їх вирощують мало – всього пару гектарів. А середні та ранні сорти треба переробляти на сік, що з успіхом роблять у сусідніх областях.

Рік на рік не схожий. У 2012 році врожай був гарним і є прибуток. Як буде в цьому – подивимося. Саду близько 20 років, але для яблунь це не вік. Сад повинен жити 50 років і більше. Але через тривалий «недогляд» за деревами багато з них пропали.

Іван Гладишко мріє про власний переробний цех. Але для цього потрібні чималі кошти. Держава повинна зацікавитися садами, звернути на них увагу, допомогти. Виходить так, що сад дає добрий урожай через рік. А оренду платити треба щорічно. У підсумку сади виявляються збитковими. Несправедливо виходить. Адже ті, хто обробляє землю, сіють те, що їм вигідно, за що можна отримати пристойний прибуток. А замість саду навесні нічого іншого не посадиш, ось і доводиться сподіватися на природу і погоду. Можна, звичайно, посадити шпалерні яблуньки, маленькі, вони щороку плодоносять, але живуть усього 15 років.

Загалом, свої яблука – це чудово, але ось соки на Кіровоградщині п’ють «сусідські». Можливо, щось зміниться, і планам Івана Гладишка призначено буде реалізуватися. Дотації, інвестиції, допомога з боку держави та місцевої влади – і будуть кіровоградці насолоджуватися смачним, корисним і ароматним прищепівським яблучним соком.О

ОЛЕНА НІКІТІНА