Мабуть, для кожного ще з дитинства Новий рік - одне з найулюбленіших свят, яке з роками стало символом надії, нових сподівань, стартом для важливих звершень.
На думку багатьох дослідників, традиція святкуватння Нового року бере свій початок у стародавній Месопотамії. Всі землеробські роботи тут починалися наприкінці березня, після того як прибувала вода в Тигрі та Євфраті. Початок кліматичного сезону пов’язувався з перемогою так званого світлого бога Мардука над силами руйнування й смерті. 12 днів тривали святкова хода, карнавали та маскаради. У цей час заборонялося працювати, вершити суди, карати.
Єгиптяни Новий рік святкували під час розливу Нілу, коли сходила священна зірка Сіріус (липень-вересень) і починався перший сезон давньоєгипетського року - «ахет». Розлив Нілу називався приходом Хапі — бога Верхнього і Нижнього Нілу. Це були святі часи для Єгипту.
Задовго до розливу в храмових господарствах відгодовували жертовних биків і птахів, запасалися маслом і ароматичними смолами. Жерці вираховували день прибуття води і напередодні призначеної дати народ збирався на березі, лунали радісні вигуки та вітання життєдайних вод. У день розливу ріки приносили жертви Хапі, у воду кидали сувої папіруса з написаним на них переліком дарів. А у човен, який ходив Нілом цілий місяць, - статуї бога Амона (з яким іноді ототожнювали Хапі), його дружини і сина. Весь цей час супроводжувався співами, танцями, веселощами. Потім статуї повертали до храму. Ще існував звичай - наповнювати спеціальні посудини «святою водою» з Нілу (в цей час вона вважалася чудодійною). Звільнені від робіт, єгиптяни відвідували своїх друзів і родичів, вшановували пам’ять предків і славили богів.
Давньоєгипетський Новий рік ще пов’язувався з культом богині любові і музики Хатхор, дочки сонячного бога Ра. За дві ночі до Нового року верховний жрець з помічниками проводив ритуальне очищення статуї богині в храмі Хатхор в Дендері, а в ніч напередодні - «ніч Ра», коли відбувалася битва бога сонця з богами темряви - проводили урочисту ходу. В ній разом із жерцями брали участь фараон з дружиною. Статую Хатхор несли на священному човні і встановлювали в альтанці з 12 колонами, що символізували місяці року. З першим променем сонця в новому році фіранки в альтанці відкривалися, і на богиню виливалося сонячне світло - містичне благословення богом Ра дочки Хатхор, храму і всього світу.
У древніх римлян рік складався з 9-ти місяців, маючи при цьому 304 дні, а зима не поділялася на місяці. Початком року вважався березень, який співпадав із початком польових робіт. Порядок слідування місяців відбився на латинських назвах деяких з них (наприклад лат. September (вересень) – буквально – сьомий; October (жовтень) – буквально - восьмий). Імператор Нума Помпілій видав наказ про збільшення кількості місяців на два - Ianuarius (січень) і Februarius (лютий), названі на честь богів Януса та Феба. У 153 р. до н. е. початок року було перенесено на 1 січня.
У 46 році до н. е. римський імператор Юлій Цезар реформує календар (що отримав назву юліанського), але початком року залишається 1 січня. В цей день римляни приносили жертви Янусу, починали всі великі заходи, вважаючи перший день року надсприятливим. Цього дня у Древньому Римі господарі відпускали на волю своїх рабів.
За Візантійською традицією початком церковного року («Новоліття») вважається 1 вересня. Свято було затверджено на Нікейському соборі та, згідно історичних джерел, пов’язується з початком проповіді Ісуса Христа після Його Водохреща й спокус від диявола в пустелі. У цей день Ісус почав проповідь Царства Божия і вперше засвідчив виконання старозавітних пророцтв про пришестя Месії (Сина Божия) і тим самим про кінець Старого й початку Нового Заповіту.
Вибір дати був пов’язаний з тим, що перша проповідь Христа відбулася, на думку візантійців, саме в перший день іудейського свята жнив, яке відмічали 1-8 вересня. Встановлення цього свята, на думку істориків, пов’язано зі згадкою про перемогу Костянтина Великого над Максентієм у 312 році, яка й заклала початок вільного сповідування та поширення християнства. Спочатку Костянтин I встановив дату новоліття - 23 вересня (дата народження першого римського імператора Октавіана Авґуста) і лише в 462 році його було перенесено на 1 вересня з практичних міркувань.
В середньовічній Європі початок Нового Року приурочували до одного з церковних свят. До Різдва 25 грудня: у Франції, Великобританії, Німеччині, Іспанії. До Благовіщення 25 березня: у Флоренції, Пізі, Кельні й Мюнстері. До Великодня: у Франції (з 983 по 1563 роки). Давньоримська традиція святкування 1 березня зберігалась у Венеціанській республіці до 1797 року, а також тривалий час на Русі. Протягом XVI-XVII ст. в більшості країн Європи перейшли на сучасну традицію святкування - 1 січня.
Як і у більшості давніх народів, прихід Нового року на Русі асоціювався з початком весняного відродження природи. Найвірогідніше, що Новий рік святкували з появою нового місяця в перші весняні дні, найближчі до весняного рівнодення. При цьому рік міг мати як 12, так і 13 місяців. Свято отримало назву «Нове літо».
З прийняттям християнства на Русі запроваджують Юліанський календар, а Новий рік святкують 1 березня, що відповідало даті творення світу. Пізніше свято переносять на 1 вересня у відповідності до прийнятого Візантійською церквою, хоча літочислення велося від «Створення світу». Це перенесення узаконив московський митрополит Фернест і постановою Московського собору 1 вересня вважали за початок і церковного, і цивільного року.
20 грудня 1700 року за указом царя Петра I Новий рік в Російській Імперії святкують «…по примеру всех христианских народов…» 1 січня, причому як і раніше - за юліанським календарем. У XVIII столітті практично всі протестантські держави переходять на григоріанський стиль, натомість в Російській імерії до 1918 року зберігався юліанський, через що Новий рік на землях, які входили до її складу, не збігався із західноєвропейським.
І хоча святкування Нового року й нині у різних народів світу має відмінні традиції і дати, спільним для всіх є трепетне очікування цієї неповторної радісної події.
На думку багатьох дослідників, традиція святкуватння Нового року бере свій початок у стародавній Месопотамії. Всі землеробські роботи тут починалися наприкінці березня, після того як прибувала вода в Тигрі та Євфраті. Початок кліматичного сезону пов’язувався з перемогою так званого світлого бога Мардука над силами руйнування й смерті. 12 днів тривали святкова хода, карнавали та маскаради. У цей час заборонялося працювати, вершити суди, карати.
Єгиптяни Новий рік святкували під час розливу Нілу, коли сходила священна зірка Сіріус (липень-вересень) і починався перший сезон давньоєгипетського року - «ахет». Розлив Нілу називався приходом Хапі — бога Верхнього і Нижнього Нілу. Це були святі часи для Єгипту.
Задовго до розливу в храмових господарствах відгодовували жертовних биків і птахів, запасалися маслом і ароматичними смолами. Жерці вираховували день прибуття води і напередодні призначеної дати народ збирався на березі, лунали радісні вигуки та вітання життєдайних вод. У день розливу ріки приносили жертви Хапі, у воду кидали сувої папіруса з написаним на них переліком дарів. А у човен, який ходив Нілом цілий місяць, - статуї бога Амона (з яким іноді ототожнювали Хапі), його дружини і сина. Весь цей час супроводжувався співами, танцями, веселощами. Потім статуї повертали до храму. Ще існував звичай - наповнювати спеціальні посудини «святою водою» з Нілу (в цей час вона вважалася чудодійною). Звільнені від робіт, єгиптяни відвідували своїх друзів і родичів, вшановували пам’ять предків і славили богів.
Давньоєгипетський Новий рік ще пов’язувався з культом богині любові і музики Хатхор, дочки сонячного бога Ра. За дві ночі до Нового року верховний жрець з помічниками проводив ритуальне очищення статуї богині в храмі Хатхор в Дендері, а в ніч напередодні - «ніч Ра», коли відбувалася битва бога сонця з богами темряви - проводили урочисту ходу. В ній разом із жерцями брали участь фараон з дружиною. Статую Хатхор несли на священному човні і встановлювали в альтанці з 12 колонами, що символізували місяці року. З першим променем сонця в новому році фіранки в альтанці відкривалися, і на богиню виливалося сонячне світло - містичне благословення богом Ра дочки Хатхор, храму і всього світу.
У древніх римлян рік складався з 9-ти місяців, маючи при цьому 304 дні, а зима не поділялася на місяці. Початком року вважався березень, який співпадав із початком польових робіт. Порядок слідування місяців відбився на латинських назвах деяких з них (наприклад лат. September (вересень) – буквально – сьомий; October (жовтень) – буквально - восьмий). Імператор Нума Помпілій видав наказ про збільшення кількості місяців на два - Ianuarius (січень) і Februarius (лютий), названі на честь богів Януса та Феба. У 153 р. до н. е. початок року було перенесено на 1 січня.
У 46 році до н. е. римський імператор Юлій Цезар реформує календар (що отримав назву юліанського), але початком року залишається 1 січня. В цей день римляни приносили жертви Янусу, починали всі великі заходи, вважаючи перший день року надсприятливим. Цього дня у Древньому Римі господарі відпускали на волю своїх рабів.
За Візантійською традицією початком церковного року («Новоліття») вважається 1 вересня. Свято було затверджено на Нікейському соборі та, згідно історичних джерел, пов’язується з початком проповіді Ісуса Христа після Його Водохреща й спокус від диявола в пустелі. У цей день Ісус почав проповідь Царства Божия і вперше засвідчив виконання старозавітних пророцтв про пришестя Месії (Сина Божия) і тим самим про кінець Старого й початку Нового Заповіту.
Вибір дати був пов’язаний з тим, що перша проповідь Христа відбулася, на думку візантійців, саме в перший день іудейського свята жнив, яке відмічали 1-8 вересня. Встановлення цього свята, на думку істориків, пов’язано зі згадкою про перемогу Костянтина Великого над Максентієм у 312 році, яка й заклала початок вільного сповідування та поширення християнства. Спочатку Костянтин I встановив дату новоліття - 23 вересня (дата народження першого римського імператора Октавіана Авґуста) і лише в 462 році його було перенесено на 1 вересня з практичних міркувань.
В середньовічній Європі початок Нового Року приурочували до одного з церковних свят. До Різдва 25 грудня: у Франції, Великобританії, Німеччині, Іспанії. До Благовіщення 25 березня: у Флоренції, Пізі, Кельні й Мюнстері. До Великодня: у Франції (з 983 по 1563 роки). Давньоримська традиція святкування 1 березня зберігалась у Венеціанській республіці до 1797 року, а також тривалий час на Русі. Протягом XVI-XVII ст. в більшості країн Європи перейшли на сучасну традицію святкування - 1 січня.
Як і у більшості давніх народів, прихід Нового року на Русі асоціювався з початком весняного відродження природи. Найвірогідніше, що Новий рік святкували з появою нового місяця в перші весняні дні, найближчі до весняного рівнодення. При цьому рік міг мати як 12, так і 13 місяців. Свято отримало назву «Нове літо».
З прийняттям християнства на Русі запроваджують Юліанський календар, а Новий рік святкують 1 березня, що відповідало даті творення світу. Пізніше свято переносять на 1 вересня у відповідності до прийнятого Візантійською церквою, хоча літочислення велося від «Створення світу». Це перенесення узаконив московський митрополит Фернест і постановою Московського собору 1 вересня вважали за початок і церковного, і цивільного року.
20 грудня 1700 року за указом царя Петра I Новий рік в Російській Імперії святкують «…по примеру всех христианских народов…» 1 січня, причому як і раніше - за юліанським календарем. У XVIII столітті практично всі протестантські держави переходять на григоріанський стиль, натомість в Російській імерії до 1918 року зберігався юліанський, через що Новий рік на землях, які входили до її складу, не збігався із західноєвропейським.
І хоча святкування Нового року й нині у різних народів світу має відмінні традиції і дати, спільним для всіх є трепетне очікування цієї неповторної радісної події.
Дарина ПОЛІЩУК
Навігація